Недільна сага. Литвине! Хоч тобі й важко, але трішки підсоби мені (10)

Propatria.lt nuotr.

Sekmadienio sakmė. Lietuvi! Nors tau ir sunku, bet nors šiek tiek man padėk

Seniai tai buvo. Daugiau kaip šimtą metų vargo šis kraštas nuo totorių-mongolų jungo. Ėmė totorius duoklę duona, medumi, kailiais, o ypač skaudi buvo duoklė krauju – imdavo vaikus, mergaites ir berniukus.

Atsipyko kazokui mokėti kasmet tokią gėdingą duoklę ir jau nuo žiemos jis ėmė ruošti skydą, kardą, lanką ir strėles. Nupirkęs iš pirklio ginklininko dar ir kalaviją su ietimi… mankštino žirgą. O kai atėjo pavasaris, tai kai tik pasirodo čia totorių chanas, tai kazokas puola jį aršiai, ir sumuša jį ar dykroje ar už Dnepro. Ir taip vaikė jį visą pavasarį bei vasarą.

Atėjo ruduo. Visiškai supyko totorių chanas. Pasikvietė dar du chanus ir užpuolė ant kazoko. Spaudžia visi trys kazoką. Sunku kazokui atsimušti ir nėra kur trauktis: už nugaros upė Siniucha, o kitame krante – neprieinama uola.

– Kaimynai, lenkai. Padėkite! Neklauso, tyli, nenori pykinti chanų, dar ir džiaugiasi – jei užmuš totorių chanas kazoką, tai lenkui žemė liks.

– Broliai maskvėnai! Pagalbos! – Tyli maskvėnas, bijo totorių.

Tada atsiminė kazokas, kad šalia šaltos jūros gyvena lietuvis, kuris tik tuo ir užsiima, kad veja namo vokiečių riterius.

– Lietuvi! Nors tau ir sunku, bet nors šiek tiek man padėk.

Sugaudė žemė, sušvilpė danguje. Ant ugnies žirgo atlėkė lietuvis-karys ir tiesiai užpuolė ant trijų chanų. Sugrūdo juos giliai į žemę ir pats ten nusileido kartu su žirgu. Stovi! Stovi žiemą vasarą, stovi metų metais, stovi amžiais ir neišleidžia iš po žemių totorių chanų.

Stovi pajuodęs, o kai artėja kokianors bėda, tai griaudėja, dunda, žaibuoja, tarsi sakydamas: „Žmonės, būkite budrūs!.”

Šia sakme aiškino kilmę trijų akmenų, kurių pavidaluose įžvelgė: į žemę iki juosmens įaugusį žmogų veinoje rankoje laikantį skydą, kitoje kalaviją.

Papasakojo kazokas iš Čerkasų, XX a. pradžioje. Užrašė Ivanas  Bezveršenka (Сині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви, Київ, 2012).

***

Давно це було. Більше сотні літ стогнав цей край під татаро- монгольським ігом. Брав татарин дань хлібом, медом, шкурами, а особли- во гірка була данина кров’ю: забирали дітей, дів і хлопців.

Остогидло козаку платити щорічно таку постилу дань, ще з зими почав готувати щит, шаблюку, лук і стріли. Купив у купця-зброяра ще й меча та піку… Тренував коня. Як прийшла весна, то тільки появиться десь татарський хан, то козак налетить зненацька, поб’є і прожене або в Дике поле, або аж за Дніпро. І так ганяв його всю весну і літо.

Прийшла осінь. Зовсім розгнівався татарський хан. Взяв з собою ще двох ханів і напали на козака. Тиснуть всі троє на козака. Важко козаку відбиватися і не має куди відступати: позаду річка Синюха, а на тому березі неприступна скала.

– Сусіде, поляче! Допоможи! – не чути, мовчить, не хоче гнівити ханів, та й радий, як уб’ють татарські хани козака, то поляку залишиться земля.

– Брате московитяне! Підсоб! – Мовчить москаль, боїться татарів.

Тоді згадав козак, що біля холодного моря живе литвин, який тільки те й робить, що відганяє від домівки німецьких рицарів.

– Литвине! Хоч тобі й важко, але трішки підсоби мені.

Загуділа земля, засвистіло в небі. На огненнім коні прилетів литвин-воїн і прямо впав на трьох ханів. Забив їх глибоко в землю і сам загруз разом з конем. Стоїть! Стоїть зимою і літом, стоїть роками, стоїть віками не випускає зпід землі татарських ханів.

Стоит, почернел, а как надвигается какая беда, то гремит, грохочет, сверкает, словно говорит: “Люди, будьте на страже!”.

Стоїть, почорнів, а як насувається яка біда, то гримить, гуркоче, блискає, мовби каже: “Люди, будьте на сторожі!”.

Легенда пояснювала походження трьох каменів, в обрисах яких вгадувалися: вросла по пояс у землю постать, а обіруч щит та меч.

Про це повідомив козак з Черкас, початку ХХ століття. Запис Івана Безвершенка (Сині Води в усній народній та художній творчості До 650-річниці Синьоводської битви, Київ, 2012).

***

Ar dar gyvas lietuvių karys? Ar jis girdi brolio kazoko balsą? Ar atjos į pagalbą, kai didieji kaimynai ir vėl tik stebi ir kalba?